Неоцінений скарб громади – наші довгожителі.
Нелегке життя випало на їх долі, як і в більшості наших простих сільських українських жінок. До півстоліття трудового стажу, грамоти, вимпели, ордени, медалі… і часто-густо одинока старість…
Цими днями припало відзначити 90 літній ювілей ще двом нашим жителям.
Це Ганна Леонтіївна Крієнта с.Боремель та Ганна Іванівна Капунова с.Золочівка.
У Ганни Леотіївни доля дуже непроста. Нажаль в післявоєнний час чоловіків багато не повернулися з фронту і не судилося, як і багатьом її подругам-одноліткам, вийти заміж. Була найстарша в сім’ї із чотирьох, життя було в скруті і доводилося з 8 років ходити в найми до заможніших і працювати за їжу. А з 17 років працювала вже в ланці, вночі бігала на тік (тоді ще ціпами збіжжя молотили) і вагони їздили розвантажувати, ще й господарку немалу мала.
Коли не судилося меншій сестрі на життя – забрала до себе сироту-сина і покладала на нього надії, проте згодом і він помер.
І ось дякувати Богу, що є у селі ще один племінник, який в тяжкі моменти завжди допоможе, тай ще й сама і город (біля 50 с.) доглядає і паливо на зиму заготовляє , сусіди всі дуже добрі (коли сусід пропонує допомогти порізати – у відповідь чує: «Дякую Миколо, а я що буду робити?»).А по всіх інших питаннях завжди на підхваті помічниця Надія– соціальний робітник з сільської ради.
Ганна Іванівна Капунова – подібна доля – колгоспниця, доглядальниця тварин,
передовиця,член правління,
депутат. Довелося всього у житті зазнати, і по землянках жити,і євреям допомагати переховуватися, і нажаль бути свідком їх знищення. Попри свій поважний вік,ще в силі і собі дати раду і птицю доглядати і города попорати.
За сумлінну працю, окрім грамот, ордена є і подяка від самого Міністра сільського господарства, ще й легковий автомобіль виділили. І ось знову на старість, пережитки. Син на війні, вже багато місяців немає звісточки, і онук Женік теж воює, слава Богу час від часу телефонує і з Днем народження вітав.
Привітали ювілярок,поласували солодощами, поспілкувалися…
Єдине про що жураться!, щоби хтось частіше заглядував, і щоби війна скінчилася, та в мирі жили діти і дожили нашого віку…
