Боремельська громада

Рівненська область

Бережімо світлу пам’ять!

Дата: 10.05.2019 10:39
Кількість переглядів: 572

         Ось уже на календарі 74 весна, яка віддаляє нас від того дня, коли  пролунав переможний салют над Рейстагом, який на весь світ сповістив про закінчення Другої Світової війни. Трагічні події 1939-1945 років, продовжують жити у людській пам’яті, в історичних джерелах, болючим спогадом відлунюють у серцях тих небагатьох ветеранів та учасників бойових дій, що залишилися між нами. Адже немає на вкраїнській землі родини, яку б не опалило чорне крило наймасштабнішої і найкривавішої війни XX століття, яка забрала до 10-ти мільйонів наших співвітчизників. Але чим далі  від нас ці події, тим важливіше навчати молоде покоління пам’ятати і знати якою ціною завойована Перемога.

З цією метою 8 травня у філії «Золочівська ЗОШ І-ІІ ступенів» класними керівниками було проведено уроки пам’яті «Ти пам’ятаєш, земле, 45-й». Вчителі, разом з учнями виготовили квітку червоного маку – загальноприйнятий у світі символ пам’яті жертв військових конфліктів. У бібліотеці присутні ознайомились із чималим переліком літератури представленої на виставці «Вогонь війни у пам’яті народній».

Після цього пішли до пам’ятника воїнам-односельчанам, які загинули за свободу і незалежність радянської Батьківщини. Учні поклали квіти до обеліска. Настоятель місцевої церкви – о.Сергій та хористи відслужили панахиду за загиблими. Усі присутні вшанували хвилиною мовчання  пам’ять тих, хто загинув і помер від ран, голоду та холоду у Другій світовій,  тих, на чию долю випала війна в Афганістані і тих, хто віддав життя за  свободу і незалежність України в наші дні. Вірші, присвячені Дню Перемоги читали учні 5-9 класів. З привітальним словом до присутніх звернулася в.о. сільського старости Оксана Василівна Малецька, спогадами про суворі дні війни в Афганістані ділився учасник бойових дій – Василь Петрович Никитишин. Зворушливо звучали слова Зої Василівни Марушкевич – голови ветеранського осередку  с.Золочівка: «Блакитними очима дивиться нам в очі весна. Вона ще молода, ніжно усміхається зеленими листочками і білим-білим цвітом. Тихо шумлять дерева над братською могилою. Шепочуть-розповідають нам про невмирущу славу бійців. І ми стоїмо сьогодні біля могили. Занурюємось у спогади про ті далекі і близькі часи. Рокочуть танки, рвуть літаки. Снаряди, бомби, міни, вся земля ними переорана і наші солдати… Ми можемо уявити тих героїв, які загинули за наше спокійне і вільне життя. Сердечна і добра пам’ять до полеглих. Кладімо квіти і хай вони своєю мовою барв передадуть глибоку скорботу і шану.

Будьмо милосердними, даймо часточку милосердя тим, що ще пам’ятають страхіття війни. Не забудьмо тих, що продовжують  любити і захищати Батьківщину так, як її любили і захищали їх діди та прадіди.

Ви, молоде покоління, яке тільки-що починає жити, будьте гідними тих героїв, що захищають зараз нас. Будьте наполегливими у досягненні своєї мети, шануйте нашу історію, сьогодення, бо ви – наша надія!

Я приєднуюсь до побажань і тільки ще хочу додати – мирного неба і добра вам на многії літа».

Віктор Миколайович Бончковський, житель села Золочівка, студент ІІ курсу Ківерцівського медичного коледжу, осмислюючи воєнні події, присвятив вірш-роздум, який було зачитано бібліотекарем біля обеліска:    

Настане день, коли всі списки зникнуть,

Коли не будуть зустрічать однополчан

Великим хором обеліски крикнуть:

«Останній йде сьогодні ветеран!»

 

Сьогодні йде в цей день святковий,

Іде так мужньо, не дивиться назад,

А серце згадує той час військовий,

Коли на голову не раз летів снаряд.

 

Ось слово дали тому офіцеру

А він прихриплим голосом сказав:

«Повірте, вдачу маю невеселу,

Бо друзів часто на війні втрачав.

 

Що є добро, коли знаходиться лиш злом?

Що є той мир – за що вбиваєш брата?

А що у світі називається теплом?

Й чому матуся плаче за свого солдата?

 

У мене відповідь лише одна:

Якщо у серці миру в нас нема

Не допоможе нам тоді війна

І хоч яка б вона там не була.

 

Це все нескладно зрозуміти

Найважливіше з цим у світі жити.

З миром – можна лиш добро творити,

Без миру – можна тільки вбити.

 

Земний цей мир – зовсім нікчемний.

Хай кожен думає про серця мир.

Чудово, коли він у тебе нескінченний».  –

Сказав ось так старенький командир.

 

Ось день настав: усі ридають

І згадують оті страшні часи.

Сьогодні нам про це лиш нагадають

Високі обеліски й братські могили.

 

 Бібліотекар публічно-шкільної бібліотеки с.Золочівка Р.Циганюк

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь